Сьогодні наша громада попрощалася з Валентиною БІЛОКІНЬ - мамою загиблого Героя Леоніда БІЛОКОНЯ
Сьогодні наша громада попрощалася з матір’ю захисника, загиблого Героя Леоніда БІЛОКОНЯ — Валентиною Володимирівною.
Вона жила надією. Вона чекала. І дочекалася… Дочекалася свого сина, як і обіцяла. Провела його в останню путь і тихо пішла за ним.
Валентина Володимирівна народилася 5 червня 1964 року в Зачепилівці у дружній і люблячій родині. Навчалася в Новосанжарській школі, після її закінчення вступила до технікуму в Полтаві, де здобула професію бухгалтера. Свій трудовий шлях розпочала на автоагрегатному заводі, однак незабаром повернулася на малу батьківщину, де працювала за спеціальністю в районній заготівельній конторі.
Саме тут вона зустріла своє кохання, створила сім’ю, наповнену теплом і турботою, народила та виховала двох синів — свою гордість і надію.
Коли старшому синові Леоніду було лише півтора року, Валентина Володимирівна повернулася до роботи, вже як контролер у районному газовому управлінні. У 1991 році, після народження молодшого сина Олександра, родина придбала власний будинок і почала самостійне життя — у любові, взаєморозумінні, повазі до батьків і щирій дружбі з сусідами.
Вона була життєрадісною, щирою, товариською. Безмежно любила своїх дітей, але водночас мала сильний характер, тверду волю і велику жагу до життя. Синів виховала справжніми чоловіками, патріотами своєї держави. Тому коли старший син Леонід у 2024 році став на захист Батьківщини, вона прийняла це з материнським болем, але й з гордістю.
У 2024 році Валентину Володимирівну спіткала тяжка хвороба. Вона мужньо боролася, не здаючись. Та в лютому 2025 року родину сколихнула ще одна страшна звістка — Леонід зник безвісти… Це горе підкосило сили матері. Хвороба прогресувала, але навіть тоді вона жила єдиною надією дочекатися свого сина. Вона вірила до останнього.
На жаль, дива не сталося. Через рік Леонід повернувся додому… на щиті.
Мати дочекалася свого сина, але в закритій домовині. І її змучене болем і хворобою серце не витримало. Вона тихо відійшла у вічність за своїм синочком, за своїм Героєм.
Ми схиляємо голови у глибокій скорботі разом із рідними цієї сильної жінки і матері, яку на цьому світі тримала безмежна любов та надія.
Висловлюємо щирі співчуття чоловікові Миколі Михайловичу, синові Олександру, батькові Володимиру Степановичу, племінниці Тетяні та її родині, племіннику Валерію.
Світла і вічна пам’ять Валентині Володимирівні.
