Сьогодні наша громада попрощалася з матір'ю двох Захисників України
Сьогодні ми провели в останню путь ДУБОВИК Ніну Віталіївну — мешканку Пристанційного, жінку нелегкої, але гідної долі, матір, яка віддала Україні найдорожче — двох своїх синів.
Ніна Віталіївна народилася 28 жовтня 1964 року в селі Степове Кобеляцького району. Після школи обрала шлях служіння людям — навчалася у Кременчуцькому медичному училищі. Отримавши направлення, приїхала працювати до Пристанційного, з яким і пов’язала все своє подальше життя.
Тут вона працювала фельдшером медичного пункту — 25 років щоденної праці, допомоги, турботи про здоров’я односельців. Вона була однією з тих, до кого зверталися і вдень, і вночі. Її знали як уважну, відповідальну, чуйну людину. Для багатьох жителів села вона стала не просто медиком, а підтримкою й опорою. Після багаторічної праці пішла на заслужений відпочинок.
Поруч із нею все життя був чоловік — Юрій Вікторович, який також має медичну освіту і працював у сфері медицини. Разом вони присвятили себе служінню людям і вихованню дітей. 22 вересня 1985 року вони створили сім’ю, а вже проживаючи в Пристанційному, народили й виховали двох синів — Михайла та Івана.
Вона була передусім Матір’ю. Люблячою, відданою, сильною. Вона виховала синів справжніми чоловіками — мужніми, відповідальними, вірними своїй державі.
Обидва сини стали на захист України у найважчий для неї час, були учасниками АТО. Менший син, Михайло, на жаль, пішов із життя через хворобу. Старший син, Іван, був вдруге мобілізований до лав Збройних Сил України вже під час повномасштабного вторгнення й нині вважається зниклим безвісти. Це найстрашніше випробування для матері — жити між болем втрати й надією.
Ніна Віталіївна пережила смерть молодшого сина і з нестерпним болем у серці щодня чекала звістки про старшого. Вона жила надією. Але страшна хвороба виявилася сильнішою за згорьоване материнське серце.
Сьогодні ми попрощалися з жінкою, яка все життя лікувала інших, а власний біль несла мовчки. Її доля стала символом материнської жертовності, сили й любові. Вона не тримала в руках зброї, але її серце було на передовій разом із синами. Її життя — це тихий подвиг української матері.
Голова громади Геннадій СУПРУН від імені всієї громади висловив щирі співчуття рідним, близьким, усім, хто знав і поважав Ніну Віталіївну. Ми розділяємо їхній біль та схиляємо голови перед її материнською любов’ю та перед подвигом її синів.
Світла пам’ять Ніні Віталіївні.
