Прощання із Захисником України Леонідом БІЛОКОНЕМ
Сьогодні ми провели в останній земний шлях нашого Захисника і вірного сина України БІЛОКОНЯ Леоніда Миколайовича, який протягом року вважався зниклим безвісти.
Церемонія прощання традиційно відбулася біля пам’ятного знаку Героям Небесної Сотні. Далі траурна процесія вирушила до рідної для Леоніда Зачепилівки. І в Нових Санжарах, і в рідному селі вдячні земляки зустрічали та проводжали траурний кортеж з прапорами, стоячи на колінах.
Панахида відбулася вдома у Героя, а свій вічний спокій він знайшов на місцевому кладовищі.
Про життєвий шлях Леоніда розповіли голова громади Геннадій СУПРУН, його вчителька Тамара АШИХМІНА, колега Анатолій КАСЯНЕНКО, також слово взяв військовий капелан Збройних Сил України, отець Олександр.
Леонід БІЛОКІНЬ народився 16 травня 1987 року в Зачепилівці. До школи він виховувався вдома, у родині, де з любов’ю та турботою формувалися його людські якості — доброта, стриманість, повага до старших, любов до рідної землі.
Свою освіту наш Герой розпочав у Зачепилівській загальноосвітній школі, де закінчив 9 класів. Подальшу середню освіту здобував у Новосанжарській середній школі. Паралельно з навчанням він відвідував музичну школу, де навчався грі на баяні.
З дитинства Леонід мав особливий хист і велике прагнення до занять спортом. Його справжньою пристрастю був футбол. Він був постійним членом шкільної футбольної команди, а згодом — футбольної команди району, де його знали як надійного товариша по команді, витривалого та відповідального гравця.
Після закінчення школи юнак обрав шлях служіння людям через спорт і виховання молоді, вступивши до Полтавського педагогічного інституту на спеціальність «фізична культура і спорт». У студентські роки він неодноразово працював вожатим у дитячих оздоровчих таборах, де здобув повагу дітей і колег, умів підтримати, навчити, бути прикладом.
Після успішного завершення навчання у вищому навчальному закладі Леонід отримав направлення до Козельщини, де працював учителем фізичного виховання в місцевій школі. Паралельно він вів спортивну секцію в ДЮСШ, тренував дітей, закоханих у спорт, передаючи їм не лише фізичні навички, а й життєві цінності — дисципліну, взаємоповагу, віру в себе.
Згодом Леонід змінив і місце проживання, і професію, переїхавши до Харкова, та розпочавши працювати на заводі. З початком повномасштабного вторгнення ворога повернувся до батьків у Зачепилівку. Тут він влаштувався на роботу в ПАТ «Полтаваенергозбут».
Він говорив батькам, що в найважчі для рідної країни часи не збирається ховатися і готовий стати на захист України, рідного села, своїх найрідніших та односельців.
Так і сталося. У листопаді 2024 року Леонід Миколайович БІЛОКІНЬ був мобілізований до лав Збройних Сил України. Служив чесно і віддано, був вірний військовій присязі. Оскільки безмежно любив своїх батьків і молодшого брата, просив не хвилюватися за нього, берегти себе і завжди обіцяв повернутися з Перемогою.
На жаль, у лютому 2025 року батьки отримали страшне сповіщення про те, що їхній син зник безвісти на Курщині. А 5 лютого цього року прийшло офіційне підтвердження: Леонід БІЛОКІНЬ загинув 3 лютого 2025 року у бою за Україну, її свободу і незалежність в районі населеного пункту Свердліково Суджанського району Курської області, мужньо виконавши військовий обов’язок.
Останніми словами Леоніда його батькам були «Слава Україні!» - слова, що стали символом його життя і подвигу.
Леонід був дуже добрим, спокійним, розважливим, мав безліч друзів. Він любив спорт і риболовлю, безмежно любив життя та своїх найрідніших, завжди приходив на допомогу тим, хто її потребував. Він міг би стати чудовим чоловіком і батьком, але, на жаль, не встиг створити сім’ю та народити дітей.
Востаннє загиблому Леоніду БІЛОКОНЮ віддали військові почесті на кладовищі. Головний сержант відділення військово - цивільного співробітництва Полтавського РТЦК та СП Юрій Пов’якало вручив батькові Захисника Державний Прапор України, який почесна варта зняла з його домовини. На честь воїна пролунав трикратний стрілецький салют.
Ми не можемо полегшити страждання рідних, але ми щиро розділяємо їхній біль. Від імені всієї громади висловлюємо глибокі співчуття мамі Валентині Володимирівні, батькові Миколі Михайловичу, брату Олександру, дідусеві Володимиру Степановичу, всім рідним та близьким Леоніда.
Світла пам’ять і слава Герою. Він назавжди залишишся в наших серцях, у пам’яті громади, в історії України.
