ПРОЩАННЯ ІЗ ЗАХИСНИКОМ УКРАЇНИ МАКСИМОМ КОЧУБЕЄМ
Сьогодні наша громада з гіркотою в душі та пекучим болем в серці попрощалася із Захисником України, полеглим КОЧУБЕЄМ Максимом Григоровичем.
Героями не народжуються, ними стають в певні моменти життя і за певних обставин, і у людини завжди є вибір – ставати ним, чи відступити. Максим не відступив і обрав шлях Героя, який пройшов з гідністю.
Церемонія прощання та панахида за загиблим відбулися у Свято-Успенському Кафедральному Соборі ПЦУ у м. Полтава. Далі жалобний кортеж вирушив до рідного села Максима – Пристанційного, де на подвір’ї рідної домівки відбулася панахида. Потім жалобна процесія вирушила на Пристанційнівський цвинтар, до місця останнього прихистку Героя.
В Полтаві, в Малій Перещепині та в рідному селі вдячні земляки зустрічали та проводжали траурний кортеж, стоячи на колінах, з прапорами та квітами, автівки, що їхали назустріч, зупинялися на знак пошани.
Яким за життя був загиблий Герой розповіли Головний сержант відділення військово - цивільного співробітництва Полтавського РТЦК та СП Юрій ПОВ’ЯКАЛО та директорка Пристанційнівської гімназії Наталія БАЛЯ.
Максим Григорович народився 30 червня 1978 року в Пристанційному. Тут зростав, пішов до школи, яку закінчив у 1993 році.
Після школи вирішив отримати професію в Полтавському електротехнічному технікумі, після закінчення якого в 1997 році, працював за спеціальністю – оператором верстатів з числовим програмним забезпеченням на Полтавському тепловозоремонтному заводі.
У травні 2000 року був мобілізований на строкову службу до лав ЗСУ, яку проходив в Українському Криму в Севастополі.
Після демобілізації тривалий час працював електромеханіком електрозв’язку Укртелекому.
Вже працюючи в Укртелекомі вирішив здобути вищу освіту і вступив до Полтавського військового інституту зв’язку, який успішно закінчив.
З 2015 року Максим КОЧУБЕЙ служив у військовій частині в Полтаві на посаді старшого солдата, начальника електростанції відділення телекомунікаційного зв’язку роти зв’язку БЗ та РТЗ. В зону бойових дій потрапив у травні 2024, був стрільцем - снайпером.
На жаль, 26 червня 2024 року наш Герой загнув внаслідок штурмових дій ворога поблизу н.п Євгенівка Покровського району на Донеччині. Понад рік рідні не знали про його долю і ось надійшла звістка про ідентифікацію його тіла.
Максим був дуже добрим, вихованим, відповідальним, товариським, завжди за першим покликом приходив на допомогу, дуже любив тварин і ця любов була взаємною, мав багато друзів та користувався в їхньому колі беззаперечною повагою та авторитетом. Він був справжнім патріотом, тому коли Батьківщина покликала на захист, не вагався.
Востаннє загиблому Максиму КОЧУБЕЮ віддали військові почесті на кладовищі. Головний сержант відділення військово - цивільного співробітництва Полтавського РТЦК та СП Юрій Пов’якало вручив мамі Захисника Державний Прапор України, який почесна варта зняла з його домовини. На честь воїна пролунав трикратний стрілецький салют.
Це найтяжча втрата для родини і безмежно тяжка втрата для України. Неможливо добрати слів, щоб бодай трохи полегшити біль від втрати рідної людини, але ми розділяємо його з рідними Максима і висловлюємо щирі співчуття мамі Валентині Іванівні, брату Андрію, всій родині та близьким Героя.
Нехай душа загиблого Захисника знайде вічний спокій і залишить в наших серцях вічну пам’ять.
Слава українському воїну, який захищав рідну Україну і кожного з нас!
