🕯️🇺🇦У Малому Кобелячку навіки попрощалися із загиблим Героєм, 50-річним вірним сином України Віталієм Анатолійовичем Пузирем
Віталій Анатолійович народився 25 травня 1974 року у селі Малий Кобелячок. Тут промайнули його дитячі й юнацькі роки.
Ще навчаючись у школі, мріяв обробляти землю, любив техніку і вже тоді добре на ній розумівся. Продовжив навчання у Горішніх Плавнях і здобув спеціальність водія-механіка.
Відслуживши строкову службу, повернувся у рідне село і став працювати в колгоспі. Був трактористом, водієм і механіком. На всі руки майстром. А ще – безвідмовним. Інколи навіть вночі підіймався і йшов на допомогу тим, хто потребував його допомоги. Будь-яку поломку міг визначити на звук, дати слушну пораду, відремонтувати.
Після розпаду колгоспу Віталій Анатолійович і далі продовжив працювати на землі. В цьому бачив своє покликання.
Чесний своєму обов’язку, 22 квітня 2024 року по мобілізації став на захист своєї Вітчизни. Після спецпідготовки у навчальному центрі «Десна», виконував військовий обов’язок на Харківському напрямку. Тяжкі випробування війни лягли на плечі Віталія Анатолійовича непосильною ношею і підірвали його здоров’я. Після проведеної в госпіталі операції, відправили на місяць додому на реабілітацію. Та стан здоров’я воїна-захисника виявися критичним і 
9 листопада його життєва дорога обірвалась.
Віталій Анатолійович був веселим, дотепним, життєрадісним, компанійським, добрим. Він був чуйним і уважним для сестри Валентини, брата Валерія, люблячою підтримкою для сина Олександра.
Поховали воїна у селі, звідки він родом. Жителі Малого Кобелячка помолились за упокій душі захисника, і провели його до місця останнього спочинку.
На честь Віталія Анатолійовича прозвучав Національний Гімн, а почесна варта здійснила прощальні постріли в небо…
Хай горить свіча пам'яті тому, хто заради нас пожертвував найдорожчим – життям!
Низький уклін воїну! Ми всі перед ним у неоплатному боргу.
Вічна шана та вічна пам’ять захиснику України Віталію Анатолійовичу Пузирю!
