Герої не вмирають! Вічна пам’ять і вічна слава ГЕРОЮ!
Сьогодні Новосанжарська громада в сльозах і на колінах провела до місця останнього спочинку щирого патріота, людину великого, вселюблячого серця, загостреного почуття справедливості, непідкупної гідності й великого почуття обов’язку, зовнішнього пілота безпілотних літальних апаратів, солдата РУКАСА ДМИТРА СЕРГІЙОВИЧА.
Народився Дмитро 11 квітня 1995 року в Нових Санжарах. Серед чотирьох синів дружньої родини Яніни Шандорівни і Сергія Миколайовича був найстаршим – надією і опорою батькам і наставником для молодших Олександра, В’ячеслава, Сергія.
Мріяв бути військовим, добре навчався, займався спортом, досяг успіху в пауерліфтингу, ставши призером чемпіонату області. Закінчивши із срібною медаллю школу, а потім із відзнакою Харківський авіаційний інститут, він став магістром у галузі двигунів внутрішнього згорання і не зупинився на шляху розвитку й пізнання. Багато читав, експериментував, вивчав. Працював над вдосконаленням автомобіля своєї мрії і, якби не війна, можливо, став би винахідником. Разом із друзями започаткував власну справу й упевнено йшов до успіху.
Дмитро умів розподілити час таким чином, що у вирі бурхливого, наповненого справами життя знаходив можливість побувати вдома. Щиро поговорити з батьками, дати правильні настанови молодшим братам, навідати люблячих дідусів і бабусь, обійняти кохану дружину Юлію і люблячого синочка Артемчика, спілкуватися з друзями, однокласниками, однодумцями, знайомими і соратниками.
У перші дні повномасштабного вторгнення Дмитро Сергійович влився в ряди добровольчого загону місцевої тероборони, патрулював вулицями селища, оберігаючи спокійний сон його мешканців. Молодий чоловік мав обширні знання в питаннях військової стратегії і тактики, любив зброю, вмів правильно з нею поводитись і передавав свої вміння і знання іншим. Чітко усвідомлював ризики військової служби в період війни, та це не зупинило Дмитра на півдорозі до військкомату. «Хто, як не я», - вважав він і вже у квітні 2023 року воював в найгарячіших точках у складі діючої армії.
В запеклих боях, в скрутних ситуаціях воїна берегли янголи-охоронці. Та 12 листопада їх не виявилося поряд … Немає слів, аби втішити згорьовану родину.
Квіти… Море квітів, людей, сліз…
Прощальні слова… й триразовий залп салюту…
Важко, гірко і боляче проводжати в останню дорогу найкращих. Та, завдяки таким, яким був РУКАС ДМИТРО СЕРГІЙОВИЧ, Україна вистоїть і обов’язково виборе свою волю, свою Перемогу.
Герої не вмирають! Вічна пам’ять і вічна слава ГЕРОЮ!
