Сьогодні громада попрощалася із Захисником Олександром Анатолійовичем РУБАЙКОМ
Кожного разу, коли ми проводимо в останню путь наших Героїв, серце стискається від нестерпного болю і цей біль не стихає, навпаки, стає сильнішим, адже гинуть найкращі.
Сьогодні громада попрощалася з Олександром Анатолійовичем РУБАЙКОМ, який помер від ран та ускладнень зі здоров’ям 13 травня цього року в Запорізькій обласній клінічній лікарні.
Нові Санжари, Руденківка, Галущина Гребля, Мала Перещепина та Пристанційне зустрічали нашого полеглого Героя живими коридорами з сотень людей, які, стоячи на колінах, проводжали траурний кортеж, який востаннє віз загиблого воїна до рідної домівки та до місця прощання і вічного спокою.
Герой востаннє побував вдома в Пристанційному, де священники та капелан Православної Церкви України провели панахиду за полеглим. Траурний мітинг пам’яті воїна відбувся на Пристанційнівському кладовищі.
Провести Олександра прийшли рідні, однокласники, друзі, колеги, вчителі, мешканці громади.
Теплі слова про загиблого Героя висловили селищний голова Геннадій СУПРУН та директорка Пристанційнівської школи Наталія БАЛЯ, також слово взяли священник ПЦУ отець Сергій та капелан медичного центру «Нові Санжари» Національної Гвардії України, лейтенант капеланської служби Олександр Заніздра.
Олександр народився 12 вересня 1976 року в Пристанційному, навчався в місцевій школі, а потім 2 роки – в Малоперещепинській школі. Був дуже старанним учнем, навчався гарно. Був дуже добрим, слухняним, веселим, врівноваженим, батьки не мали з ним проблем, їх ніколи не викликали до школи.
Після закінчення школи вступив до автодорожнього технікуму, звідки й призвався до лав Збройних Сил на строкову службу. Після демобілізації перевівся до залізничного технікуму, який успішно закінчив.
Тривалий час працював в газонафтовій галузі механіком та водієм, мав водійські посвідчення на всі категорії та посвідчення тракториста. Заочно закінчив газонафтовий технікум, де отримав 4 спеціальності.
Згодом Олександр став працювати водієм в аптечній мережі «Юнсон».
Коли Олександру було 26 років, в самому розквіті сил трапилася біда – він потрапив в ДТП, переніс 3 складні операції, внаслідок чого отримав інвалідність. Цей важкий період тривав 3 роки. Після тривалої реабілітації та відновлення Олександр поволі повертався до нормального життя, почав працювати в охоронній фірмі «Антарес», де затримався на довгих 14 років.
Однак повномасштабне вторгнення змінило всі плани, Олександр був мобілізований до лав ЗСУ у вересні 2024 року. Він сумлінно та добросовісно виконував всі завдання командування – будував бліндажі, виносив поранених та полеглих, допомагав побратимам, вночі стаючи їхніми очима з допомогою тепловізора. Йому було дуже важко, адже отримані травми давалися взнаки, стан здоров’я поступово погіршувався і 13 травня Любові Олександрівні зателефонували з лікарні зі страшною звісткою про смерть єдиного сина.
Олександр був товариським, мав дуже багато друзів, завжди з готовністю та завзяттям кидався всім на допомогу, з ним неможливо було посваритися, адже він одразу все переводив на жарт. Обіцяв тяжко хворій мамі доглянути її, але так і не зміг виконати обіцянку. Його здоров’я не витримало навантажень, серце не витримало хвилювань. Йому було дуже важко, але він до останнього подиху залишався вірний своїй військовій присязі, своїй Батьківщині та своїм побратимам.
Геннадій СУПРУН від імені всієї громади висловив мамі Героя Любові Олександрівні наші найщиріші співчуття.
І знову, як і на похованні Михайла ПОСТАВНОГО, протягом траурної церемонії біля цвинтаря кружляв лелека. Після завершення поховання він злетів у небо і зник за обрієм. Напевно, так душа Героя прощалася з нами і давала зрозуміти, що вона безсмертна, просто тепер в іншому світі оберігає свою матусю, побратимів і Україну.
Востаннє загиблому Олександру РУБАЙКОВІ віддали військові почесті на кладовищі. Головний сержант Полтавського РТЦК та СП Юрій Пов’якало вручив мамі Захисника Любові Олександрівні Державний Прапор України, який почесна варта зняла з його домовини. На честь воїна пролунав трикратний стрілецький салют.
Нехай душа загиблого захисника знайде вічний спокій і залишить в наших серцях вічну пам’ять. Слава українському воїну, який захищав рідну Україну і кожного з нас!
