Сотні людей, море квітів, державні прапори – Нові Санжари, Руденківка та Мала Перещепина, стоячи на колінах, зустрічали траурний кортеж, коли той востаннє віз загиблого воїна до місця прощання, до рідної домівки та до місця вічного спокою
Ще не встигла громада оговтатися від поховання юного Воїна, як нам надійшла звістка про загибель ще одного зовсім молодого Захисника України – 28-річного Михайла Руслановича ПОСТАВНОГО, жителя села Мала Перещепина. Герой загинув 1 травня цього року під час виконання завдань в Навчальному центрі Сил спеціальних операцій.
Рветься від болю серце, плаче наша громада, стогне українська земля. Нестерпно боляче від втрат. Здається, вже ось десь має бути та межа людських можливостей, десь має бути кінець людським стражданням, наше небо вже має бути чорним від суцільного горя, а земля – солоною від сліз… Але наші Герої-Захисники продовжують віддавати своє життя за незалежність і свободу України. Війна не полишає наш дім і забирає найкращих.
Сотні людей, море квітів, державні прапори з траурними стрічками – Нові Санжари, Руденківка та Мала Перещепина, стоячи на колінах, зустрічали траурний кортеж, коли той востаннє віз загиблого воїна до місця прощання, до рідної домівки, де виріс, та до місця вічного спокою.
Траурний мітинг пам’яті воїна відбувся на центральному кладовищі Малої Перещепини.
Провести Михайла прийшли рідні, побратими, однокласники, друзі, вчителі, мешканці громади.
Яким був за життя загиблий Герой розповіли секретар селищної ради Таміла Музика та вчителька Малоперещепинського ліцею Людмила Дем’яненко, також слово взяв військовий капелан.
Михайло народився 31 серпня 1996 року в Малій Перещепині, навчався в місцевій школі. Був дуже старанним та спокійним учнем, мав глибокі знання з історії, правознавства, української літератури. Любив спорт, захоплювався волейболом, футболом. Був працьовитим, сумлінним, до будь якого завдання ставився з відповідальністю. Гарно закінчив навчання і вступив до Кременчуцького коледжу транспортної інфраструктури, який закінчив з червоним дипломом. Після закінчення коледжу вирішив продовжити навчання за спеціальністю залізничника і вступив до Дніпровського національного університету залізничного транспорту ім. академіка В. Лазаряна. Отримав ступінь магістра і вже за традицією – червоний диплом. Далі була робота інженером в Українській промисловій компанії «Інтерпайп», з якою він теж вправлявся на відмінно.
Йому б жити мирним життям, будувати кар’єру, кохати, створити сім’ю, народити чудових діточок, але 11 січня 2023 року Михайло іде добровольцем в ЗСУ, попри вмовляння батьків не робити цього. «Я хочу стати Героєм для України і гордістю для тебе», - сказав він мамі. Вона відповіла, що він і так їхня з батьком гордість, на що він відповів, що має ще стати Героєм для своєї країни.
Його, як фахівця, одразу забрали в комендатуру Полтавського військового гарнізону, служба була пов’язана із залізницею. Але Михайлові цього видалося замало, тому він подав заявку в 142-й навчально-тренувальний центр Сил спеціальних операцій, де успішно завершив навчання та став інструктором.
Таким Михайло був в усьому – найкращим. Для батьків та бабусь – гордістю, для брата – прикладом та підтримкою, для друзів – надійним плечем, для сусідів – чудовим хлопчиною, який завжди готовий прийти на допомогу. Сусідка згадувала, як Михайло завжди допомагав батькам, а одного разу травив жуків на городі і в нього залишився засіб для труєння, то він запропонував і їй потравити шкідників на картоплі, що і зробив із винятковим завзяттям.
Востаннє загиблому Михайлу ПОСТАВНОМУ віддали військові почесті на кладовищі. Головний сержант Полтавського РТЦК та СП Юрій Пов’якало вручив брату Захисника Назару Державний Прапор України, який почесна варта зняла з його домовини. На честь воїна пролунав трикратний стрілецький салют.
Протягом траурної церемонії на цвинтарі весь час кружляв лелека, немов би душа Героя прощалася з нами і давала зрозуміти, що вона безсмертна, просто тепер в іншому світі оберігає свою родину, побратимів і Україну.
Це найтяжча втрата для родини і безмежно тяжка втрата для України. Людство ще не придумало слів та засобів, щоб пом’якшити цей вічний біль, ми можемо лише розділити його з рідними та близькими Михайла. Висловлюємо щирі співчуття мамі Тетяні Юріївні, батькові Руслану Михайловичу, брату Назару та бабусям Валентині Олександрівні і Галині Олександрівні, всій родині та близьким Героя.
Нехай душа загиблого захисника знайде вічний спокій і залишить в наших серцях вічну пам’ять. Слава українському воїну, який захищав рідну Україну і кожного з нас!
