ПАМ’ЯТАЄМО ГЕРОЇВ МИНУЛОГО. ШАНУЄМО ЗАХИСНИКІВ СЬОГОДЕННЯ.
Сьогодні, 1 жовтня, біля пам’ятного знака Героям Небесної Сотні та Алеї Героїв відбулися урочистості з нагоди Дня захисників і захисниць України.
Зібрання розпочалоя із Загальнонаціональної хвилини мовчання. У тиші схилили голови перед пам’яттю всіх, хто віддав найдорожче — своє життя — за Україну, її свободу та незалежність.
Цього разу захід мав просвітницький характер - говорили про тих, завдяки кому Україна була, є і залишається вільною.
Зберігач фондів Новосанжарського краєзнавчого музею Тамара ПАТТІЄВА провела присутніх сторінками нашої непростої, але величної історії. Від козацької доби — до боротьби вояків Української повстанської армії, від героїв минулих поколінь — до сучасних Захисників і Захисниць, які сьогодні зі зброєю в руках боронять Україну від російської агресії.
У різні часи — різні обставини, різні покоління, але незмінним залишається наш одвічний ворог та прагнення українців бути господарями на своїй землі та жити у вільній Україні.
Саме тому цей захід став не просто екскурсом в історію. Це була розмова крізь покоління — про мужність, жертовність, силу духу та ціну свободи. Про тих, чиї імена навіки вписані в історію України, і про наших сучасників, чиї подвиги ми бачимо просто зараз.
До заходу долучилися представники установ та організацій селища, громадськість і військовослужбовці. Разом ми згадували тих, хто творив історію України, і тих, хто продовжує її творити сьогодні.
Особливим моментом стало покладання квітів до Алеї Героїв та пам’ятного знака Героям Небесної Сотні. Квіти — як знак вдячності, як знак пам’яті, як обіцянка не забувати.
Бо Герої не зникають. Вони залишаються в нашій пам’яті, у назвах вулиць, на Алеях Героїв, у музейних світлинах та, найголовніше, — у нашій історії.
Сьогодні ми дякуємо всім, хто захищав і захищає Україну. Тим, хто повернувся додому. Тим, хто продовжує боронити нашу державу. І тим, хто віддав за неї своє життя.
Пам’ятаємо минуле. Шануємо сучасних Героїв. Бережемо Україну.
Слава Україні! Слава її Захисникам і Захисницям!
Далі пропонуємо вашій увазі виступ Тамари Іванівни ПАТТІЄВОЇ на заході, там ви знайдете багато цікавого про нашу історію.
Покрова і козацтво – поняття нероздільні. Глибока віра, любов до рідної землі, нетерпимість до будь якої неволі, майстерне, відточене до досконалості, володіння гострою шаблею – ось стисла і в той же час найповніша характеристика оборонця рідної землі – козака.
Образ Богородиці вінчав козацькі корогви, які запорожці неодмінно брали з собою в морські та сухопутні походи, бо вважалося, що Небесна Покровителька рятуватиме їх і від вогню небесного, і від володаря морського. Подяку за оберіг у походах складали козаки і по поверненню додому – «на тихі води, на ясні зорі». Так ніжно і лірично називали вони свою Україну. У смертельних битвах їхні руки міцно тримали шаблю, а душа не зачерствіла, линула думками «на тихі води, на ясні зорі», у рідний край, до родини, до батьківських порогів.
Церкви на Січі практично завжди називали Покровськими. Любити свою Батьківщину і не зрадити батьківську віру – це духовне кредо козака. Ось як пронизливо сумно описує Тарас Шевченко прощання запорожців із Січчю після її розгрому у 1775 році російською імператрицею КатериноюІІ:
Як покидали запорожці
Великий Луг і матір Січ
Взяли з собою Матер Божу,
А більш нічого не взяли…
Матір Божа і матір Україна - дві рівнозначні цінності для українського козака.
Була і в Нових Санжарах Покровська церква – одна з найстаріших церков нашого містечка (1636), стояла вона біля козацької фортеці, на пагорбі (пожежна частина). Саме з дзвіниці Покровської церкви, звідки містечко було видно як на долоні, художник О.Кунавін малював наші Санжари у 1801 році. Копію цього найдавнішого панорамного зображення сучасних Нових Санжар ви можете бачити в приймальні селищної ради.
Полтавщина - глибоко козацький край.
А наша Новосанжарщина, як її невід’ємна складова, на півдні взагалі безпосередньо межувала з Запорожжям, тому слугувала резервом для поповнення козацьких лав. На наших теренах добували і варили селітру, яка була потрібна для виробництва пороху, а порох був потрібнен оборонцям нашої рідної землі. Як бачимо, наші предки мали найтісніші зв’язки з З.С.
Наша земля дала одного з визначних козацьких ватажків, який за свої непересічні розумові і організаторські здібності, талант військового керівника, вміння берегти козаків у військових походах отримав прізвисько Головатий. А справжнє його прізвище Антон Магденко – військовий писар, суддя Війська Запорозького, кошовий отаман Чорноморського козацтва. Важливо, що санжарці таки вшанували пам'ять нашого видатного земляка у назві вулиці. Історичну справедливість відновлено, і головне в цьому: історія перестає бути безіменною.
Це йому, Антону Головатому, та Україні проспівав славу Т. Шевченко:
Наш зазятий Головатий
Не вмре, не загине…
Ось де, люде, наша слава.
Слава України!
І через століття вояки УПА відповіли йому: ГЕРОЯМ СЛАВА!!!
Українська земля – одна з головних арен ІІ світової війни. Тут зіткнулись нацистський та комуністичний тоталітарний режими. Але знайшлися відчайдухи, які кинули виклик двом нелюдським системам. Так на свято Покрови у 1942 році з’явилась УПА – єдина армія в ІІ світовій війні, яку створили самі українці заради захисту українців в умовах бездержавності і без будь якої допомоги ззовні. Це унікальний приклад в історії безпрецедентного збройного опору бездержавного народу проти двох наймогутніших тоталітарних режимів – нациського і сталінського. УПА стала відповіддю нескореного народу на спробу поневолення. Несподіваною відповіддю для тих, хто вважав українців меншими братами і недолюдьми, хто був упевнений, що переламав їм хребет репресіями та Голодоморами.
УПА воювала за створення Вільної, Самостійної, Соборної, Суверенної, Незалежної Української Держави, як головної національної цінності будь якого народу. Ця мета суперечила планам інших учасників війни. Але була на той час недосяжна і для українських вояків. Та провідна зоря незалежності вела упівців в нерівний, але праведний бій. Це яку віру треба було мати, щоб віддати життя за Мрію!
Веде нас в бій борців упавших слава
Для нас закон – найвищий то наказ
Соборна Українськая Держава
Вільна й міцна від Сяну по Кавказ
І ось ідемо в бою життєвому
Тверді, міцні, незламні, мов граніт,
Бо плач не дав свободи ще нікому,
А хто борець, той здобуває світ.
У 2014 році в Україні відбулися докорінні історичні зміни, пов’язані з перемогою Революції Гідності. Україна остаточно обрала європейський шлях. Цього вимагало суспільство.
Тому росія і розпочала війну, до якої давно готувалася. В кремлі розуміли, що втрачаючи Україну, вони втрачають весь ресурс: генетичний, історичний, економічний, трудовий, культурний і духовний, який робить росію імперією.
Це був критичний період нашої Незалежності.
Зродились ми великої години
З пожеж війни і полум’я вогнів,
Плекав нас біль за долю України,
Кормив нас гнів і злість на ворогів…
Ці слова Гімну українських націоналістів добре характеризують ситуацію 2014: армія створювалася практично з нуля, але системно, грамотно, за сучасними стандартами. Вже під час війни Україна модернізувала ЗС і відновила питомо українські мілітарні традиції.
Добровольці, волонтери, медики, все пасіонарне суспільство виконало гігантську роботу і зупинило ворога на Донбасі. Але використавши зручний і вдалий для себе момент через 8 років росія розпочала повномасштабне вторгнення.
Сьогодні наше військо стала однією з найбоєздатніших армій Європи, маючи за плечима більше 12 років бойового досвіду. У боях з російською армією наші Сили Оборони здобувають професійність і стали найважливішою інституцією країни. ЗСилам сьогодні найбільше довіряє суспільство. ЗСУ – це наш шанс вистояти і зберегти Державу.
Ми вшановуємо військових, які присвятили своє життя захисту країни та її суверенітету.
Боронити Державу – непроста справа.
Вислів «Душу й тіло ми положим…» став у сучасній історії укр. нації не просто словами з Гімну. Це стало стилем життя для наших захисників і захисниць, стало станом душі для всіх небайдужих.
А гасло «Слава Україні! Героям Слава!» - це не просто вітання, це віддання шани найріднішим дітям України, які у найважчий історичний момент стали на захист держави.
Глибока і сильна Євангельська істина «Немає більшої любові за ту, коли хто душу свою покладе за друзів своїх».
Вона символізує абсолютну самопожертву, альтруїзм та найвищий прояв людської шляхетності.
Сьогодні ці слова мають особливе значення, адже ми щодня бачимо їхнє втілення в діях наших захисників і захисниць, які ризикують щомиті усім заради свободи і життя інших. Ми ніколи не зможемо повернути їм наш борг за їхній щоденний подвиг.
Особливий біль сьогодні за тих, хто «на щиті», хто вже не проживе тих років, які ще мали бути попереду.
Повертаються воїни. Стомлені.
«На щиті»,
Залишаючи небо розірване і пусте.
Їхні душі тепер – наче зорі в нічній висоті,
Їхня кров у полях золотими соняхами росте.
Не кричіть, не ридайте,
Бо янголи сліз не п’ють.
Тільки свічку тримайте, коли вони у вись ідуть.
Вони землю укрили собою,
Тримали лють,
Щоб під небом цим вільним
Колись ми іще зійшлись.
Крізь запеклі бої, крізь вогонь,
Крізь пекельний дим вони винесли волю,
Хоч самі на вік заснули.
Слава кожному серцю – і сивим, і молодим.
Доки ми стоїмо на цій землі своїй – вони живуть у ній.
І житимуть у наших дітях.
Як частина нашої великої нації, бо без них Незалежна Україна не відбудеться.
Сьогодні Україна - арена боротьби «чоловіцтва зі звірством». Це воістину біблійний сюжет: відбувається цивілізаційне зіткнення добра і зла, цивілізації і варварства, яке заперечує будь які людські цінності.
Нам важко. Попереду темно.
Здається зникли сили.
Але ми маємо йти.
Молитися, як колись молилися Пресвятій Богородиці наші предки і просити її заступництва перед Господом .
І вірити.
І можливо саме в ту мить, коли нам здається, що небо мовчить, Христос дивиться на нашу землю і каже:
О Україно! Велика твоя віра!
Нехай буде так, як ти хочеш!
Тому : СТОЇМО.
Запрошую бажаючих покласти квіти до пам’ятного знаку Героям Небесної Сотні та алеї новітніх героїв російсько-української війни, щоб вшанувати пам'ять і подвиг тих, хто віддав Україні усе своє непрожите життя, хто тримав небо, землю і Україну силою своїх сердець і хто навіки залишився в строю.
Та захист України почався не сьогодні.
І не у 1991 році.
Хоча разом із відновленням Незалежності України почалася й новітня історія українського війська. У 1991 році постали Збройні Сили незалежної держави.
Тоді це було рішенням історичного значення.
Сьогодні ми знаємо його справжню ціну.
Бо саме завдяки тим, хто став на захист України, наша держава живе.
У різні століття змінювалися назви військ, однострої й зброя. Але незмінним залишалося головне: на цій землі завжди знаходилися люди, які ставали між своїм домом і тим, хто приходив його забрати.
Багато з них не знали, чи побачать перемогу.
Дехто не мав навіть надії дожити до вільної Української держави.
І все одно вони боролися.
Саме тому сьогодні вже наша черга тримати цю нитку історії.
Ми мусимо вистояти не лише заради себе.
Ми відповідальні перед Історією.
Перед тими, хто без надії боровся за вільну і соборну Українську державу.
Перед тими, хто сьогодні тримає фронт.
Перед тими, хто повернувся додому на щиті.
І перед нашими дітьми.
Щоб одного дня вони згадували наш час не лише як час великої війни.
А як час покоління, яке зберегло для них Україну.
Покоління, яке не віддало їм свою державу в минулому часі.
Покоління, яке вистояло.
Вічна пам’ять полеглим захисникам і захисницям України.
Безмежна вдячність усім, хто сьогодні стоїть на її захисті.
Честь усім поколінням, які боролися за цю землю.
Бо між ними і нами тягнеться одна нерозривна нитка:
Україна була.
Україна є.
Україна буде.
Слава захисникам і захисницям України!
Дякую всім хто прийшов, а отже розуміє важливість історичного моменту, який ми переживаємо в режимі реального часу, а отже повинні бути дорослими, свідомими і відповідальними громадянами.
Дякую що наші серця б’ються в унісон.
Разом – ми громада!
Разом – ми нескорений народ!
