Прощання з Героєм - АВІНЬКОМ Максимом Вікторовичем
Сьогодні, 30 вересня, Новосанжарська громада провела в останню земну дорогу свого юного Захисника — молодшого сержанта Максима Вікторовича АВІНЬКА.
Жалобна церемонія прощання розпочалася в центрі Нових Санжар, біля пам’ятного знака Героям Небесної Сотні. Саме тут рідні, друзі, односельці, представники громади та бойові побратими востаннє схилили голови перед Максимом.
Звідси жалобний кортеж вирушив до рідної домівки Мксима. Жителі Нових Санжар та Лелюхівки ставали вздовж дороги, створюючи живий коридор пошани, схиляли голови та ставали навколішки, проводжаючи Героя в його останню земну дорогу.
Панахида за Максимом відбулася біля його рідної домівки. Тут востаннє попрощатися із Захисником прийшли рідні, близькі, друзі, односельці та всі, хто знав і любив його.
Далі жалобний кортеж вирушив до кладовища села Лелюхівка, де Максим знайшов свій останній земний прихисток.
Дорогою до кладовища жалобний кортеж зустрічали люди, схиляючи голови у мовчазній скорботі. А серед тих, хто став навколішки перед Геройським шляхом, були двоє хлопчиків з іграшковими автоматами та цуценям.
Цей момент неможливо було залишити без сліз. Двоє дітей, які ще граються в захисників, стояли перед труною справжнього воїна — людини, яка віддала своє життя, щоб вони могли залишатися дітьми: бігати, гратися, мріяти й не знати справжньої війни.
Хочеться вірити, що жертва Максима та тисяч інших наших Захисників не буде марною. Що цим хлопчикам та всім українським дітям ніколи не доведеться брати до рук справжню зброю, щоб захищати свою землю.
Уже на кладовищі про життєвий та героїчний шлях Максима розповіли секретар Новосанжарської селищної ради Таміла МУЗИКА та його класний керівник Віра ДВІРНА. Свої слова скорботи, підтримки та молитви висловив також військовий капелан отець Олександр.
Особливо боляче було чути слова тих, хто знав Максима ще зовсім юним — школярем, щирим, відкритим, добрим і життєрадісним хлопцем. Сьогодні перед нами був уже дорослий чоловік, воїн, Захисник України, який ціною власного життя став на оборону рідної землі.
Максим народився 21 вересня 2002 року в Лелюхівці. Його життя було коротким, але світлим, гідним і сповненим любові до рідної землі.
З дитинства він ріс щирим, допитливим, доброзичливим і життєрадісним хлопчиком, якому було цікаво пізнавати світ і людей навколо себе.
У 2008 році Максим пішов до першого класу Лелюхівської школи. Для однокласників і вчителів він назавжди залишиться світлою, доброю людиною — чуйним, відкритим, щедрим душею та завжди готовим прийти на допомогу.
Після закінчення у 2017 році базової освіти Максим продовжив навчання у Полтавському професійно-технічному училищі №17, де здобув професію машиніста екскаватора. Згодом розпочав трудовий шлях, працюючи у будівельному магазині.
Восени 2021 року Максим був призваний на строкову військову службу до лав Національної гвардії України, у військову частину 3035.
Коли росія розпочала повномасштабну війну проти України, Максиму не було й двадцяти років. Він був зовсім молодим — у віці, коли мріють про майбутнє, будують плани, створюють сім’ю, шукають своє місце в житті. Та Максим не залишився осторонь. Він свідомо прийняв свій обов’язок і став на захист Батьківщини.
У квітні 2022 року під час запеклих боїв у районі Рубіжного Максим отримав поранення. Пройшовши лікування, він не залишився в тилу. Щойно дозволило здоров’я — повернувся до строю, до своїх побратимів, туди, де був найбільше потрібен.
Завдяки своїй відповідальності, професіоналізму, витримці та силі духу Максим дослужився до звання молодшого сержанта та став командиром екіпажу розвідувальних безпілотних авіаційних комплексів спеціального призначення військової частини 3035 Національної гвардії України. Для своїх побратимів він був надійним воїном із позивним «Сомалі» — людиною, якій довіряли, на яку могли покластися у найскладніші моменти. Він був очима підрозділу, від професійності, мужності та витримки якого залежали життя інших захисників. Його відвага, майстерність і відданість військовій справі були відзначені державними нагородами.
21 вересня цього року Максиму виповнилося 24 роки. А 23 вересня його не стало… Він мав би зустрічати цей день серед рідних і друзів, будувати плани, мріяти, жити. Але війна забрала його життя — життя молодої людини, яка віддала себе заради свободи України та нашого майбутнього.
Наприкінці церемонії побратими Максима вручили мамі Захисника Державний Прапор України, знятий із домовини Героя, та прапор його бойової частини. На честь полеглого воїна пролунав трикратний військовий салют.
Особливим і дуже символічним стало прощання друзів та однокласників Максима. На кладовищі вони влаштували для нього світлове прощання у кольорах нашого Державного Прапора — синьому та жовтому. У цьому жесті було все: біль втрати, любов до друга, пам’ять про шкільні роки та безмежна вдячність Захиснику, який віддав своє життя за Україну. Нехай ці кольори назавжди нагадують про Максима — молодого хлопця, який став воїном і до останнього залишався вірним своїй Батьківщині.
Максим віддав найдорожче — своє молоде життя — заради того, щоб ми могли жити, працювати, виховувати дітей і зустрічати нові світанки на своїй, вільній землі.
Від імені всієї громади висловлюємо найщиріші співчуття родині Героя: мамі Олені Павлівні, батькові Віктору Олексійовичу, братові Юрію Юрійовичу, сестрі Марині Олегівні, двоюрідній сестрі Світлані Валеріївні, а також усім рідним, близьким, друзям і бойовим побратимам.
Немає слів, здатних втамувати біль утрати. Але є пам’ять — та, яку не здатен знищити час. Пам’ять про Максима житиме у серцях усіх, хто його знав, хто любив його, хто разом із ним стояв на захисті України.
Спи спокійно, наш Герою. Твій подвиг назавжди залишиться в історії нашої громади та України.
Вічна пам’ять і вічна слава молодшому сержанту Максиму АВІНЬКУ!
Героям Слава!
